МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕРСУБ’ЄКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПСИХОЛОГІЇ

Анотація

Інтерсуб’єктність – це така взаємодія між людьми, яка стимулює натхнення, ініціативу та активність, сприяє підвищенню рівня суб’єктності учасників.

Існують певні закономірності переходу суб’єктивних відносин у інтерсуб’єктні та певне тимчасове подолання гострої суперечності спільних дій та взаємовідносин. Ця суперечність вирішується в тому, що на основі зміни ставлень виникає спільна діяльність, яка тут же змінює і ставлення.

Взаємодію можна класифікувати як 1) інтероб’єктну (наприклад, взаємодія рабів на плантаціях); 2) інтерсуб’єктивну (без врахування суб’єктної позиції іншого); 3) інтерсуб’єктну (із врахуванням суб’єктної позиції іншого). Основою для такої класифікації є розвиток міжособистісних відносин.

Будь-яке явище, в тому числі інтерсуб’єктна взаємодія, є сенс розглядати з позицій культурно-історичної теорії Л.С. Виготського, але тільки в її завершеному вигляді. Мається на увазі системність цієї теорії, яка була в кінці життя описана Л.С. Виготським та пізніше реалізована О.Р. Лурією, в тому числі і в практиці нейропсихології.

Вища психічна функція є соціальною за своєю природою та походженням, має системний характер та є хроногенною (тобто існує та змінюється в часі).

Онтогенетично та філогенетично вихідна будова вищої психіки як системи, вищої психічної функції як системного утворення припускає для свого існування обов’язково іншого суб’єкта, причому рівноцінного та особистісно значущого.

Необхідним є зробити загальний огляд філософсько-теоретичних основ дослідження суб’єктності, щоб конкретно-наукове та емпіричне дослідження інтерсуб’єктності спиралося на відрефлексовану та усвідомлену позицію.

Філософсько-теоретичні пошуки суб’єктності та її основ в західно-європейській традиції мають тривалу історію та в різних системах представлені різними акцентами та підходами. Суб’єктність як іманентно притаманна людині тенденція бути джерелом власної активності розглядалася різними мислителями, і теоретичні пошуки джерел, особливостей та проявів суб’єктності тривають. Особливою формою реалізації суб’єктності є інтерсуб’єктна взаємодія як така, в якій людина бере натхнення для розкриття власного потенціалу. Інтерсуб’єктність як діалог суб’єктностей – це вершина і своєрідний горизонт розвитку антропологічних знань, сфокусованих на можливостях людини у її ставленні до інших та до світу в цілому.