ПСИХОСОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ В ПРОЦЕСІ СИБЛІНГОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Анотація

Стаття пов’язана з дослідженням взаємин між неповносправним сиблінгом та його здоровим братом чи сестрою, а також впливу цієї взаємодії на їх психосоціальну адаптацію та формування їх особистісних рис.

Констатується, що сиблінгову взаємодію вивчають на індивідуальному та системному рівнях. На індивідуальному рівні її досліджували теоретики психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної та когнітивної психології. Системний підхід показав свою продуктивність завдяки розробкам представників трансгенераційного (боуенівського), структурного, стратегічного і заснованого на досвіді напрямів системної сімейної психотерапії.

Нами зазначено, що довгий час предметом досліджень були не самі стосунки між сиблінгами, а те, як сиблінгова позиція впливає на розвиток особистості.

На основі аналізу теоретичного матеріалу, виявлено, щодо слідження взаємин дітей з неповносправними сиблінгами не дають однозначної оцінки їх впливу на формування особистісних рис та психосоціальну адаптацію здорових братів та сестер.

Показано, що серед чинників, які найбільше впливають на емоційний аспект сиблінгової взаємодії є важкість порушення розвитку, наявність різниці у ставленні батьків до дітей та психологічний клімат у сім’ї.

Зазначено, що до чинників зменшення психофізичної травматизації можна віднести: стабільність батьківського шлюбу, сповідування батьками високих духовних цінностей, відкритість в обговоренні почуттів серед членів сім’ї, відсутність переобтяження здорової дитини доглядом за неповносправним сиблінгом, прояв розуміння потреб дітей і вміння ефективно взаємодіяти з ними.

Встановлено, що важливим продуктом сиблінгової взаємодії є накопичення дитиною власного досвіду взаємодії з хворим сиблінгом і знань про свої та його можливості та їх межі.

З’ясовано, що здатність поважати фізичний та психологічний простір іншого у сиблінгів дітей з психофізичними вадами є нижчою, ніж у інших дітей того ж віку. Вони важче утримують баланс між особистісною автономністю та залежністю.

Виявлено, що для респондентів сиблінгів з психофізичними вадами властивий надмірний прояв емоційної відчуженість та ціннісно-орієнтаційної роз’єднаності а також властивий надмірний прояв домінування та контролю.

Показано, що самооцінка сиблінгів дітей з психофізичними вадами є нижчою, ніж у їхніх однолітків за показниками «самооцінка характеру» та «самооцінка зовнішності».

Зроблено висновок, що сиблінги неповносправних дітей є емоційно більш чутливі, їм властивий вищий самоконтроль. Вони краще розуміють соціальні норми та мають вищий рівень саморегуляції, але вони більш тривожні і  частіше відчувають почуття провини до своїх хворих сиблінгів.