ВІДЧУЖЕНІСТЬ ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН ПСИХОТРАВМІВНОГО ПРОЦЕСУ

Анотація

У статті розкрито зміст феномену відчуження у контексті його значення у процесі перебігу психотравми у дітей, яку розглянуто з точки зору процесуального підходу (А. Мінделл, Д. Франчесетті, М. Джечеле, Я. Рубал, М. Спаньоло Лобб, Ф.Є. Василюк).

Встановлено, що посилення психотравмівного процесу призводить до поглиблення центральної симптоматики аж до порушення процесів соціалізації та виникнення почуття відокремленості, відчуженості. Відчуженість проявляється посиленням орієнтації на внутрішні критерії, у втраті здатності до інтуїтивного розуміння оточуючих. Дитина закриває для себе можливість самореалізації та розкриття себе у соціальних групах, таким чином занурюючись все глибше у свій внутрішній світ.

Наведено результати емпіричного дослідження рівня психотравматизації дітей загальноосвітніх шкіл, типових посттравматичних проявів та симптомів психотравми, процесів адаптації, соціалізації та посттравматичного зростання.

Викладено результати кореляційного аналізу зв’язків між симптомами психотравми, соціалізацією, адаптацією та посттравматичним зростанням досліджуваних. Показано, що втрата соціальних зв’язків (відчуженість) має вплив на можливість та успішність подолання проявів психотравми. Підтверджено, що процеси відчуження, які пов’язані з адаптацією дітей та їхньою соціалізацією можуть нівелюватися відповідно до подолання симптомів психотравми. І навпаки,  - прояви психотравми у дітей послаблюються за мірою подолання їхньої відчуженості.

Встановлені зв’язки визначають феномен відчуження як один із важливих маркерів психотравмівного процесу, який вказує на його поглиблення та застрягання. Подолання ж відчуженості у дітей сприяє нівелюванню бар’єру із соціальним оточенням, що виникає внаслідок психотравми. Вихід з відчуженості не лише долає симптоми психологічної травми, але й зупиняє механізм їхнього поглиблення та ретравматизації, забезпечує стійкість та більш ймовірне посттравматичне зростання.