ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ПРАЦІВНИКІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

Анотація

У статті презентовано проблему психологічного вигорання у представників соціономічних професій, що знаходить вияв у станах емоційного виснаження, агресивності, втраті цікавості до професії. Термін «burnout», «вигорання», «горіння» окреслює відчуття деморалізації, розчарованості життям, енергетичної виснаженості. Даний термін характеризує стан крайнього виснаження здорових людей, які працюють у сфері соціальної допомоги та знаходяться у тісному контакті із особами в емоційно напруженій атмосфері. Особливістю роботи спеціалістів соціономічних професій, до яких ми відносимо професії, де предметом праці виступають соціальні стосунки на різних рівнях соціальної взаємодії (їх вивчення, формування, корекція, управління, експертиза тощо) є те, що такі фахівці в своїй професійній діяльності мають справу з різного роду соціальними проблемами, які й зумовлюють професійне вигорання.

У статті наголошено, що емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційного перенапруження, почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Фахівець якій має тенденцію до професійного вигорання відрізняється знеособленням, формальним ставленням до виконання професійних обов’язків, нервовістю та дратівливістю. Негативні установки, що виникають, можуть спочатку мати прихований характер і проявлятися у внутрішньому стримуваному роздратуванні, яке з часом виривається назовні у вигляді спалахів гніву.

З’ясовано, що у сучасних умовах професійної діяльності представників соціономічних професій є конкуренція за успіх. Насичене професійне життя, для якого є характерним велика кількість соціальних контактів протягом робочого дня, гранично висока відповідальність, недооцінка керівництвом та колегами професійної значущості працівника, необхідність бути весь час у «формі» сприяють розвитку синдрому професійного вигорання. Суспільне декларування образу соціально-успішної людини – це образ упевненої в собі особи, самостійної і рішучої, яка досягла кар'єрних успіхів. Тому багато людей намагаються відповідати цьому образу, аби бути затребуваними в суспільстві.

Між синдромом професійного вигорання та «локусом контролю» особистості спостерігається тісний зв'язок. Якщо спеціаліст бере відповідальність за події, які відбуваються в його житті на себе, пояснюючи їх своєю поведінкою, характером, то це вказує на наявність внутрішнього локусу контролю. Такі люди менш схильні до професійного вигорання, на відміну від тих, які  мають схильність приписувати відповідальність за події  зовнішнім чинникам. Проведений у статті теоретичний аналіз наукової літератури, присвяченої вивченню феномену професійного вигорання, дозволяє стверджувати, що це тривалий, несприятливий для розвитку особистості стан, пов'язаний із негативним впливом соціальної атмосфери на особистість.