ПСИХОЛЕКСИЧНА ТАКСОНОМІЯ ЛЕКСИКОНУ ОСОБИСТОСТІ: ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Анотація

Метою статті є аналіз історичного підґрунтя психолексичної таксономії природних мов, розгляд результатів проведених психолексичних досліджень, а також розкриття перспективи досліджень українського лексикону індивідуальних різниць та їх важливості. Припущення про те, що психологічні відмінності особистості закодовано в мові, сягають часів Гальтона, а сформульоване Голдбергом – стало основою психолексичних досліджень. Проводячи психолексичні дослідження конкретної природної мови, можна ідентифікувати структуру лексикону, що застосовується для опису особистості, виявити специфічні риси конкретної мови та подібність отриманої структури з компонентами психолексичної структури інших мов, щоб визначити рівень їхньої універсальності.

Перші психолексичні дослідження українського лексикону, згідно з принципами типових психологічних досліджень, полягали у класифікації термінів, котрі описують індивідуальні різниці людей. У результаті аналізу універсального словника української мови було ідентифіковано 20 024 таких дескриптори. За допомогою семантичного аналізу серед них виявлено 1 634 морфеми з відмінним значенням, що описують різниці між людьми у сфері особистості. Це відкриває перспективи для кількісних психолексичних досліджень різних частин мови, що містять дескриптори особистості. Найбагатшою на такі терміни частиною мови є прикметники, в результаті дослідження яких було визначено „Великі Фактори” (наприклад, Велика П’ятірка).

Інші частини мови, такі як атрибутивні та типологічні іменники, дієприкметники та дієслова, також мають велику цінність для лексичних досліджень, оскільки доповнюють прикметникову структуру завдяки специфічним термінам, що містяться виключно в цих частинах мови. Типологічні іменники в українській мові становлять особливу групу, оскільки серед виявлених унікальних морфем 22,0% є типологічними іменниками, які описують індивідуальні відмінності, і це складає 13,0% від загальної кількості унікальних морфем особистості, а також мають ряд переваг у міжособистісних стосунках. Найменш дослідженою групою в світoвих лексичних дослідженнях є дієслова. Їх цінність полягає в тому, що вони описують тимчасову дію, що характеризує особистість, і водночас, називаючи специфічні моделі поведінки, не містять оцінки. Застосування більш поширеного в лексичних дослідженнях рестриктивного підходу дозволяє порівнювати результати досліджень багатьох мов. Для глибшого вивчення структури української лексики в перспективі варто звернути увагу не лише на дескриптори особистості, а й на індивідуальні відмінності у світорозумінні, когнітивних, емоційних та мотиваційних реакцій на інших людей, соціальні оцінки та емоційні стани. Pезультати кількісних психолексичних досліджень сприятимуть дискусії про універсальність вимірів особистості, допоможуть виявити специфічні риси особистості україномовців, а також створять підґрунтя для опрацювання культурно-специфічних моделей та інструментів дослідження.