ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРИВАЛОГО СТРЕСУ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

 

Передумови. Воєнний стан формує специфічне професійне середовище для працівників системи Міністерства внутрішніх справ України, яке характеризується тривалим впливом стресогенних чинників, підвищеною відповідальністю, невизначеністю, ризиком для життя і здоров’я, інтенсивним емоційним навантаженням та необхідністю зберігати професійну ефективність в екстремальних умовах. За таких обставин резилієнтність набуває значення одного з ключових психологічних ресурсів, що забезпечує адаптацію до стресу, підтримання функціональності та відновлення після впливу несприятливих подій. Водночас потребує уточнення структура резилієнтності працівників системи МВС саме в умовах тривалого воєнного стану та психологічні чинники, пов’язані з її підтриманням.

Мета. Дослідити особливості резилієнтності працівників системи МВС України в умовах воєнного стану, визначити її взаємозв’язки з психологічними характеристиками професійної адаптації та встановити психологічні ресурси, які можуть сприяти збереженню стійкості й професійного функціонування в умовах тривалого стресового навантаження.

Методи. У дослідженні застосовано комплексний кількісний дизайн із використанням психодіагностичних методик оцінювання резилієнтності, сприйнятого стресу, психологічного благополуччя та адаптаційних ресурсів особистості. Для статистичного аналізу використано описову статистику, аналіз внутрішньої узгодженості психометричних шкал, кореляційний аналіз, порівняння груп та багатофакторний регресійний аналіз для визначення змінних, статистично пов’язаних із рівнем резилієнтності працівників.

Результати. Встановлено неоднорідність показників резилієнтності працівників системи МВС в умовах воєнного стану та їх зв’язок з інтенсивністю переживаного стресу, суб’єктивним психологічним благополуччям і доступними особистісними ресурсами. Вищий рівень резилієнтності асоціювався з кращими показниками психологічної адаптації та здатністю підтримувати функціональність в умовах тривалого професійного навантаження, тоді як підвищений рівень сприйнятого стресу був пов’язаний зі зниженням психологічної стійкості. Отримані результати дозволяють розглядати резилієнтність не лише як відносно стабільну індивідуальну характеристику, а як динамічний ресурс адаптації, пов’язаний із сукупністю особистісних та професійно-контекстуальних чинників.

Висновки. Резилієнтність є важливим психологічним ресурсом збереження адаптивного та професійного функціонування працівників системи МВС України в умовах воєнного стану. Результати обґрунтовують доцільність переходу від переважно реактивних моделей психологічної допомоги до системного розвитку резилієнтності, що передбачає раннє виявлення психологічних ризиків, зміцнення індивідуальних ресурсів, формування адаптивних стратегій подолання стресу та організаційну психологічну підтримку. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розроблення програм психологічної підготовки, супроводу та відновлення працівників системи МВС, які виконують професійні завдання в умовах тривалого воєнного стресу.

Ключові слова: резилієнтність; психологічна стійкість; працівники МВС; воєнний стан; професійний стрес; психологічна адаптація; психологічне благополуччя.