ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ САМОЦІННОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ ОТРИМАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Анотація

У статті представлено результати теоретичного дослідження, спрямованого на систематизацію та інтеграцію психотерапевтичних підходів до розвитку самоцінності особистості. Самоцінність розглядається як фундаментальний компонент психічного здоров’я, що визначає стійкість до стресу, якість міжособистісних стосунків та здатність до самореалізації. У сучасних умовах, зокрема в контексті війни в Україні, запит на ефективні інструменти зміцнення самоцінності як складової психологічної резилієнтності значно зріс. У попередній публікації авторів (Миколенко, 2024) вже здійснено детальний аналіз окремих концепцій розвитку самоцінності (А. Адлера, Е. Берна, К. Роджерса, В. Сатір, А. Ленгле, В. Оклендер, Л. Бурбо), з акцентом на їхні теоретичні основи та практичні інструменти. У цій статті ці підходи доповнено аналізом концепцій Н. Брандена, К. Нефф та К. Гібберт і синтезовано в єдину інтегровану модель для забезпечення повного системного застосування в психологічній допомозі.

Проаналізовано одинадцять ключових психотерапевтичних підходів: індивідуальну психологію А. Адлера (подолання почуття неповноцінності через заохочення та переосмислення життєвого плану); транзактний аналіз Е. Берна та М./Р. Гулдінгів («Окейність», перегляд дитячих рішень); клієнтоцентровану терапію К. Роджерса (безумовне позитивне ставлення, самоприйняття); сімейну терапію В. Сатір («Декларація самоцінності», практики «Скриня самоцінності» та інші); модель «Шести стовпів самооцінки» Н. Брандена (свідоме життя, самоприйняття, відповідальність, самовираження, цілеспрямованість, цілісність); екзистенціальний аналіз А. Ленгле (переживання цінності Person через увагу, справедливість, визнання цінності); гештальт-підхід у дитячій терапії В. Оклендер (драматургічна творчість для вираження справжнього «Я»); травмоорієнтовану терапію Л. Бурбо (зцілення «травми відкинутого»); концепцію самоспівчуття К. Нефф (самодружелюбність, спільна людяність, уважність, програма MSC); піраміду самоцінності К. Гібберт (самоусвідомлення, самоприйняття, самолюбов). Виявлено повторювані ідеї: самопізнання як базис (рефлексія, свідоме життя, уважність); самоприйняття та відмова від самокритики; подолання обмежувальних переконань дитинства; автентичність і відповідальність; визнання цінності іншими; подолання криз як можливості зростання. Ці ідеї узагальнено в таблиці порівняльного аналізу.

 На основі синтезу запропоновано авторську інтегровану модель розвитку самоцінності, яка включає: онтогенетичні умови формування низької самоцінності (умовне прийняття, відкидання, втрати); когнітивні, емоційні та поведінкові прояви; три етапи психологічної допомоги (аналіз ситуації, розкриття зв’язку з самоцінністю, розвиток); вісім взаємопов’язаних напрямків роботи з клієнтом (усвідомлення емоцій, заміна помилкових переконань, формування реалістичного образу «Я», самоприйняття, зміна рішень про цінність, автентичне самовираження, відповідальність, визнання цінності іншими) з набором конкретних практик (рефлексія, рольові ігри, завершення речень, самоспівчутливий перерив, щоденник самоприйняття тощо).

Модель візуалізовано у вигляді схеми (рис. 1). Модель має наукову новизну завдяки інтегративності, комплексності, гнучкості (адаптація під індивідуальний/груповий формат), практичності (конкретні вправи) та універсальності (різні категорії клієнтів). Вона дозволяє створювати гнучкі програми психологічної допомоги для підвищення адаптаційного потенціалу та стійкості. Висновки: модель систематизує підходи та пропонує інструментарій для практики. Перспективами подальших досліджень є тестування моделі; розробка групової програми, дослідження її ефективності; вивчення диференційованого впливу за віком, гендером, запитом.