НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ РЕЛІГІЇ НА СТРЕСОСТІЙКІСТЬ УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз нейропсихологічного впливу релігії на формування та підтримку стресостійкості українців у період повномасштабної війни. На основі сучасних міждисциплінарних досліджень інтегровано дані психології релігії, нейронауки, клінічної психології та соціальних наук, що підтверджують значущу роль духовних практик у подоланні воєнного стресу. Узагальнено результати міжнародних і українських емпіричних досліджень, які демонструють, що молитва, участь у богослужіннях, паломництва та релігійна медійна активність сприяють зниженню рівня тривоги, депресивних проявів та посттравматичного дистресу. Висвітлено ключові психологічні механізми впливу релігії, серед яких: надання сенсу й екзистенційної опори, формування відчуття контролю чи довіри до вищої сили, активізація просоціальних стратегій копінгу та мобілізація соціальної підтримки релігійної громади. Нейропсихологічні аспекти релігійного досвіду розглянуто крізь призму змін у роботі мозку та гормональній регуляції: активація префронтальної кори і передньої поясної звивини, зниження реактивності мигдалини, посилення топ-даун контролю емоцій, зменшення рівня кортизолу та підвищення окситоцину. Ці дані свідчать про здатність релігійних практик запускати процеси нейропластичності, що зміцнюють когнітивну й емоційну регуляцію в умовах хронічного стресу. Окреслено особливості українського контексту, де релігія виступає не лише індивідуальним, а й колективним ресурсом виживання: від молитви в окопах та евакуаційних поїздах до паломництв за мир у святині Європи. Показано, що для багатьох громадян віра стає «психологічним щитом», який дозволяє зберігати внутрішній баланс, знижувати страх та підтримувати надію на майбутнє. Водночас звернено увагу на подвійність релігійного копінгу: позитивний (довіра, надія, переосмислення) має захисний ефект, тоді як негативний (сумніви у Божій підтримці, відчуття покинутості) може поглиблювати кризу. Запропоновано інтегративну модель релігії як психосоціального й нейропсихологічного ресурсу стресостійкості, що поєднує когнітивні, емоційні, соціальні та біологічні рівні. Отримані висновки мають прикладне значення для практики психологічної допомоги та психотерапії в умовах війни, зокрема у напрямі розробки духовно орієнтованих програм підтримки цивільних, військових і переселенців, а також налагодження співпраці між психологами і священнослужителями у сфері психосоціальної реабілітації.